Я запитала би в Екзюпері,
якби він повернув з того польоту,
чи бачив він високо угорі
троянди, що зростають з крові й поту.
Я з ним поговорила б про той плащ,
який бронею мав для нього стати,
про те, як без останнього «пробач»
він рвався в небо, бо хотів літати…
Його давно немає на землі,
кружляє в поросі неприбрана планета,
а в його небі замість журавлів –
приручені й приборкані ракети;
удав готовий проковтнути світ –
слона цілого вже йому не досить,
сліпі й безкрилі мріють про політ,
і навіть вже й плаща ніхто не просить…
Зітхає постарілий сивий Лис,
він так і не діждався рівноваги,
бо в цьому світі все, як і колись, –
кохають і стріляють для розваги…
Та, може, десь, загублений в пісках
якоїсь несходимої Сахари,
Маленький Принц з надією в очах
ще виглядає літака з-за хмари…
2021
Наталія Ковалик
