Дитяча трагедія

Kovalchuk MЯ часто люблю прогулюватися уривками свого дитинства. Інколи ці спогади, наче могилки рідних, викликають сльози і мовчання. Часом сміх – до кольок в животі. Та найчастіше – це розгубленість, яка при цих спогадах, опановує тіло і зараз.

У кінці дев’яностих, коли єдина можливість вижити була лише від господарства в селі, батьки на ціле літо відправляли мене до бабусі в село. Водночас і убогий сімейний бюджет економили і бабуся мала цілих три місяці потіхи і допомоги від внука.

На диво, я досить легко вкорінявся в сільське життя і дуже швидко освоював техніку складання копиць і в’язання снопів. Так само легко я включився в боротьбу проти лисиці, що її вже певний час вели сусіди.

Щодня то з одного то з іншого подвір’я, доносилося, що лисиця знову вкрала курку і ніхто не міг убезпечити господарство від неї. Ні обгородження, ні засідки – не допомагали. Лисиця перехитрувала не одну людську голову.

Навіть ми, сонячні дітлахи, не раз робили засідки проти неї, озброюючись скляними пляшками. Окрім сміху дорослих – нічого іншого це не приносило.

Я і зараз пригадую ту післяобідню пору і крик сусідки.

– А-а-а, лисиця курку краде! – горланила наче навіжена сусідка до свого чоловіка.

І чоловік таки не розгубився. Він схопив рушницю, яку тримав напоготові вже паро місяців. Лисиця із куркою в зубах відчуваючи усю небезпеку кинулася садком. Залишалося перебігти невеличке поле, за яким вже був ліс, що заховав би у собі тварину.

Коли руда красуня добігла до середина поля – пролунав постріл. Я досі бачу, як вона, наче незграбний акробат, перекинулася в повітрі, як відпустивши курку намагається встати на неслухняні лапи, і як скеровує свій погляд у ліс, що знаходиться на відстані її очей.

І бачу момент, який неможливий всупереч усім законам, який огорнув печаллю і сумом мою дитячу душу.

Із лісу дрібочучи лапками до матусі мчиться мале, жовтогаряче, як осінній листок, лисеня. Воно хапає зубками, прикуту до землі маму, і через силу, надриваючи своє тіло намагається дотягнути її до омріяного лісу.

Я стою мов кам’яний і дивлюся  на цю лісову драму, на цю трагедію очима, які увібрали увесь мій дитячий жаль. Добре розуміючи, що на жовтогаряче лисеня вже дивляться через приціл рушниці і що відправиться воно вслід за мамою також голодним…

Микола Ковальчук

Залишити відповідь

Next Post

YouTube почне брати з юзерів гроші за перегляд відео

Відеохостинг YouTube планує відкрити платні канали для частини контенту на своєму веб-сайті навесні цього року. Як стало відомо, YouTube звернувся до кількох відеопродюсерів з проханням надати додатки для створення платних каналів. На думку експертів, вже до другого кварталу поточного року перші подібні канали можуть стати доступними для користувачів за ціною […]