Дві породіллі – дві долі

KrushtalevaІсторія, яку розповіла мені літня жінка, на перший погляд може видатися трохи дивною і незрозумілою. Хтось, можливо, навіть осудить головну героїню. А хтось… Втім, сталося як сталося, і змінити у цій історії щось тепер ми точно не можемо. Хіба що зробити певні висновки. І вислухати оту літню жінку, яка була безпосереднім свідком того, про що оповіла мені тільки тепер.
Було це відразу після війни. У шпиталі невеликого містечка на Львівщині палати – переповнені. Хтось випадково потрапив сюди, бо не мав стріхи над головою, когось затримало тут важке поранення. А в окремому крилі – кімнати для породіль. Хоч війна війною, а нове життя проростає, як травинка крізь асфальт. Молоді жінки, які не знали, куди доля закине їх завтра, чи матимуть що їсти, чи вистарчить їм відваги пережити смерть коханої людини, таки наважувались ставати матерями.
Двох абсолютно різних жінок звела спільна місія – вони готувались до щасливого стану материнства. Та чи таким уже й щасливим воно було для кожної з них? Жінка, яка готується стати матір’ю, завжди однакова – і немає значення, багата вона чи бідна. Перед порогом материнства зникає все, що супроводжує її у мирській суєті: слава, гроші, посада, нещастя чи фарт. І бідна, і багата пізнають це земне щастя. Так було і у той повоєнний час.

Усе для коханого
З усього було видно, що породілля, яку щойно привіз поважний пан, доглянута і люблена. У такі скрутні часи виглядала і ситою, і одягненою, і нічого їй не бракувало. Трималася поважно, з усіма була привітна. Казала, що то – її перша дитина, і що чоловік її дуже любить. За таку можна тільки порадіти. Адже з того, як виглядає жінка, можна судити, як до неї ставиться чоловік, і навпаки. Вже і згадати несила, як її звали. Та це не так важливо. Звали, як звали.

Усе заради життя
Двома днями раніше прийшла до шпиталю бідна сільська дівчина. Зовсім ще молоденька. Поклали ми її в куточку, – трохи зимно там було, з вікна задувало. Але вона не скаржилась. Тільки сиділа цілими днями і у вікно дивилась. Ніхто до неї не приходив, нікого вона не чекала. А ми, медсестри, і не розпитували дуже – було ніколи. Зрозуміли, що війна – такий час, непевний. Може, і не знатиме немовлятко, хто його батько. А дівчина гріха боялась, тому й виносила дитинку. Молодчинка була. Терпелива дуже.

Прийшов той час
Скільки б не насолоджувались молоді жінки приємним лежанням і чеканням, а пришов час родити і бідній, і багатій. Все вийшло, як у тій казці. До тої багатої чоловік щось не приходив, – певно, зайнятий був. А до бідної, як я вже казала, то й взагалі ніхто не заявлявся. В обох народилися гарні здоровенькі хлопчики. Що в одної, що в другої – як то воно Господь дає, що не від грошей усе це залежить. Тільки от багата навідріз відмовилась годувати свого груддю, – казала, що хоче бути красивою, а дитина дуже груди обтягує. Вона ж іще молода, файного мужа має, тому хоче свою красу для нього зберегти. А дитина ж, воно не розуміє – верещить, їсти хоче. Не було тоді ніяких кашок, порошків, сумішей дитячих. Тільки-но війна закінчилась. То й що було робити? Запропонувала я тій бідненькій, щоб вона того другого хлопчика підгодовувала, то ще їй, може щось і перепаде. Добре, що молоко мала.
Отак через кілька днів приїхав по ту багату її муж. Привіз зі собою провіанту всякого, ще й нас пригостив! І шубу їй десь таку дістав, – може, німецьку якусь, трофейну. Не знаю вже. Вона до нього назустріч із розпростертими обіймами, каже: «Ти приїхав по мене, мій дорогий!» А він так дивиться на неї і питає: «А чого ти тут одна стоїш? А інші де?» А вона і сказала, що зараз така година, коли матері годують своїх дітей. А вона, аби гарно виглядати, домовилась із одною молоденькою, що їхнього сина буде годувати. Що все – заради нього і їхнього кохання.
Той її муж так відразу змінився на лиці, ніби йому хто межи очі кулаком заїхав. Я була при тому, сиділа коло столу на «дежурці». Я ж його, такого дужого, і спинити не могла – не чоловік, а скеля. Ще, думаю, поб’є мене геть чисто. Відсунув мене вбік, пройшов до палат, де породіллі своїх немовлят годували і громовим голосом сказав: «Ану, покажіть мені ту, що мого сина годує?»
Отож, пішов він туди. Сестрички наші перезирнулись. Породіллі декотрі поприкривались халатами – стидно ж перед чужим мужчиною груди свої виставляти, не те що тепер… Розпитав той чоловік, де його синочок. Показали йому сестрички, бо знали. Підійшов він до молоденької. А коло неї справді аж двох поклали. От він так став над нею, як шуліка, а вона, бідна, скрутилась, тільки дитину затуляє. Не може зрозуміти, чи її бити будуть, чи просто спитати хочуть.
«То ти, небого, і свою і мою дитину годуєш?» – впевнено промовив той пан і увіп’явся в неї темними очима. А вона, бідачка, так заніміла, що тільки змогла покивати головою. І тоді його синочок чогось розплакався… Без зайвих пояснень той чоловік сказав до неї: «Ось тобі шуба, от інші речі! Збирайся! Поїдеш зі мною!» І забрав її з двома дітьми. Сказав, що справжня мати повинна сама годувати дітей! Що його так вдома вчили, що так воно у світі має бути. А ще казав, що буде її любити, поважати і оберігати, а тої, котра відреклась від рідної дитини і не захотіла, щоб їй груди провисали, він і знати не хоче. І нехай до нього більше не признається.
І що ви думаєте? Багата породілля ще довго ходила, ніби їй пороблено: плакала, просилася, нашої поради питалася. В житті не сподівалась, що так усе проти неї обернеться. А я, чесно кажучи, ніколи більше не бачила такого чоловіка, щоб так за дітьми піклувався. Бо ж чоловікам немає до того діла, як і хто їхніх дітей годує. Та й за дівчину ту молоденьку якось відрадно. Не знаю, як її доля склалась, але така історія була в моєму житті. Трохи дивна, але цікава історія.
Оксана Кришталева

Залишити відповідь

Next Post

Що читають на Золочівщині? (відео)

У Золочівську централізовану бібліотечну систему входить 70 бібліотек: Золочівська районна бібліотека ім. І. Франка, Золочівська дитяча бібліотека, Глинянських дві – доросла та дитяча, і селищна бібліотека у Поморянах, а також 65 сільських бібліотек. Фонд усієї бібліотечної системи району складає понад 600 тисяч книжок різного жанру. Ми вирішили поцікавитися, яке становище […]