Розлетілась душа на скалки.
І на згарищі мертва лежить.
Дні проходять, а їй байдуже.
Їй байдужа тепер кожна мить.
Кожен ранок, що мав лиш надію,
Кожен вечір, що мав лиш журбу.
Чорногузи даремно курличуть.
Вона більш не зустріне весну.
Згасла доля у парку бузковім,
Загубивши стежину свою…
Згасло сонце у небі холоднім,
Обірвавши життя на «льоту».
І ніхто вже її не врятує.
Щастя-долі для неї нема.
Пада тихо поранена пташка…
ЇЇ вбила російська рука.
