Для огляду відкриють підземелля Великого палацу Золочівського замку (відео)

Сьогодні анонсуємо дуже важливу подію яка відбудеться тут у Золочівському замку 29 лютого 2016 року. Це відкриття для огляду відвідувачами замку підземель Великого палацу замку.

Цей рік для нас є дуже знаковий. Нашому довголітньому директору виповнилося б 90 років. Ми впевнені, що якби не трагічний випадок у травні 2012 року, на трасі Львів – Золочів, він і досі був би з нами. А ще, 30 років тому, Золочівський замок Борис Григорович Возницький взяв під свою опіку на реставрацію. Тож відкриття музейної експозиції «Архітектурні фрагменти і світло старого Львова» у підземеллях Великого палацу приурочене насамперед пам’яті Бориса Григоровича Возницького.
Про підземелля вже неодноразово говорилося. Наші підземелля – це ще один поверх у землі. Вони поділені на чотири великі відсіки – два з одної сторони і два з іншої , а посередині так звана шия. Замкові підземелля, як правило, використовувалися як льохи. Тут завжди зберігали продукти. Так само і у Золочівському замку. Навіть у складний період історії замку, коли приміщення використовувалися під в’язницю, тут також зберігали харчі.
Під час реставраційних робіт підземелля очистили. Останнім часом, коли тут містилося профтехучилище, підземелля пристосували під котельню. У часи профтехучилища в одному з відсіків розмістили вугільні котли, які обігрівали весь комплекс замку, в сусідньому відсіку тримали вугілля, яке привозили і засипали сюди через вікна до підземель. На слепіннях підземелля ще досі залишилися сліди вугілля. Вже у час реставрації з підземелля вручну винесли 14 машин вугілля. Це була настільки трудомістка робота, що умовою було взяти вугілля безкоштовно, лише щоб його звідти винести. На цю пропозицію погодилася одна з цегелень Золочева.

Два інші відсіки використовувалися для потреб громадського харчування Золочівського району. В одному з них стояли величезні муровані чани, де квасили огірки і капусту. Очевидно, з метою дезинфекції, все було побілено вапном. Ще на початку 90-х років минулого століття нам вдалося очистити підвали. Участь у цьому приймали і військова частина і цукровий завод. Світлої пам’яті директор Золочівського цукрового заводу Володимир Загакайло, який дуже багато допомагав замку, виділив працівників, які порізали котли, щоб можна було їх винести з підземелля. Військова ж частина виділила солдат. Був дуже цікавий момент. Це було весною 1991 року. Ще до путчу, сумнозвісного ГКЧП. Ще працювали ценральні органи комуністичної партії. До військової частини поступила вказівка перерахувати у якийсь (вже не пам’ятаю у який саме ) партійний фонд 1000 карбованців. Для командування частини це було надскладне завдання. Ніхто в Золочеві вже не хотів у такі фонди перераховувати кошти. Командування звернулося до Бориса Григоровича з пропозицією виконати будь-яку роботу, аби лиш вийти якось з цієї двозначної ситуації. Тоді ми запропонували їм очистити колишню котельню у підземеллі. Якщо б довелося в інший спосіб це робити, ми потратили б не одну тисячу.
Так було і з частиною підземель де стояли бетоновані чани. Їх також розбивали працівники цукрового заводу. А виносили биту цеглу і каміння вже рухівці. А у дворі замку ще довго стояв запах квашених огірків і капусти…
У 1994 році, з ініціативи Бориса Возницького, перевезено до Золочівського замку фрагменти архітектурного декору львівських кам’яниць. До того часу вони знаходилися у дворі Львівської національної галереї мистецтв по вул . Стефаника, З. Їх збирали щоб урятувати від знищення поціновувачі Львова ще з кінця ХІХ століття. Тут у підземеллях Великого палацу їх склали, щоб зберегти від дощів, морозів і вандалізму людської байдужості.
У вільну хвилину, яка випадала дуже рідко, Б.Г.Возницький монтував майбутню музейну експозицію. Тут він зібрав Львів, якого вже не існує. Довершували цю роботу ми вже без Бориса Григоровича, Було дуже відповідально. Але зупинитися і нічого не робити ми просто не маємо права.
Оцінювати нашу роботу будуть відвідувачі. Колись Борис Григорович говорив: «Моє завдання зберегти твори мистецтва, а досліджувати вже будуть після мене». Ми намагаємося продовжувати його справу. Дослідники відтепер матимуть доступ до дивовижних, врятованих нашими попередниками пам’яток.

Сьогодні лише про декілька з них і поетичними рядками:

Піти неквапно Львова вуличками,
Немов завислого у мряці дня,
Коли чіткі втрачає грані камінь,
Піти собі неквапом навмання…

Коли ніщо тут не впадає в вічі,
А радше відступає в глиб сторіч,
Не похваляється, а просто кличе
Образотворчій сірості навстріч.
***
Колись, колись-то Львів був молодим,
От і плекав звичаєм стародавніх
Свій виноград – він душу молодив,
Були ж і тут гуляки непоправні…

Свій виноград тут нині – дивина,
Лиш випадком озветься давнина:
Витку лозу плекає кам’яниця.

Вже гроно марить келихом важким,
Уже йому дзвінка гостина сниться, –
Колись, колись-то Львів був молодим…
***
Понад бруківкою у полиску сталевім
Над містом Лева, де громадою зійшлись
І стали в камені, хто де, понад сто левів…
***
Обличчя дивне, з допожежного ще Львова,
Стягою чорною,
мов спогад, –
тінь од нього.
Про що спогадує фрагмент середньовіччя,
У тінь вкарбовано – від дивного обличчя.

Ці поетичні рядки належать перу львівського поета Андрія Содомори і зібрані у поетичній збірці «Наодинці зі Львовом».

Залишити відповідь

Next Post

Новини за тиждень | 28.02.2016 (відео)

У сьогоднішньому випуску НОВИН ми покажемо основні події тижня. 21 лютого, в районі 11-12 годин, на автодорозі Львів – Золочів, поблизу села Новосілки сталася ДТП. За попередньою інформацією відділу управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у Львівській області, водій автомобіля «Mitsubishi Pajero», 59-річний мешканець Тернополя, не обрав безпечної швидкості […]