ДІАЛОГ З СОБОЮ У ПЕРЕДЧУТТІ КОХАННЯ

–        Насправді все не так погано. Розумна, красива, впевнена в собі особистість. У мене чудова робота, безліч подруг, готових прийти на допомогу, тільки-но поклич. Заробляю, увагою не обділена. І чого тобі ще треба, дурне дівчисько?

–        Будеш сміятися, але сьогодні я раптом гостро відчула самотність. Вийшла на вулицю, там, як на зло, закохані пари гуляють, цілуються…

–        Дурниці! Хіба не ти говорила, що кохання – це ускладнення на зразок нежитю? Одужуєш – і раптом бачиш, що поруч – неприємний, чужий і, головне, зовсім не потрібний чоловік! Чи не ти декларувала свободу від примітивних домагань одноклітинних створінь, які називають себе чоловіками? Чи не ти називала кохання стихійним лихом, позбавленим всякої логіки, а закоханих  – добровільними жертвами експерименту, що руйнує мозок?!

–        Справді, так було раніше, а тепер… Можеш не вірити, та мені хочеться пережити все це. Бути нерозумною, непослідовною, залежною! Засинати і прокидатися разом з коханим.  Тихенько вставати з ліжка, крадькома йти в кухню, варити йому каву, готувати бутерброди…

–        Ти справді хочеш бути схожою на одну з тих нещасних?! Ходити з німим, як начищена сковорідка обличчям, радіти незрозумілою радістю і відповідати на запитання: “Що ви сказали? Я задумалась…” Пробач мені, але це не так вже й хороше!

–        Перестань ображати мої мрії! А то візьму і вижену тебе!

–        Люба, мене неможливо прогнати. Хто ще спроможний по поличках розкласти проблеми, дати кожній оцінку? Ну скажи мені, ось що ти зараз зібралась робити?

–        Ти не розумієш! Мені розповідали… Це схоже на золотий дощ, на приголомшливий спалах тисячі блискавок, на глибокий видих, від якого раптом злітаєш… Усе кругом сяє. Хоч би на мить відчути, що таке кохання. А раптом воно не прийде до мене? А раптом любов роздають за якимось особливими списками, а мене там немає?..

–        Маячня… Це все емоції. Пусті і нераціональні. А зараз ти куди зібралась? Зараз наробиш дурниць…

–        Знаєш що? Залиш мене у спокої! Можу я хоча б раз в житті зробити щось нерозумне?

 

Я раптом засміялась і, залишивши своє перше тверезе “Я” вдома, вибігла на вулицю. Друге “Я” було легким і незвичним. Воно тремтіло від сніжинок, що падали, усміхалось перехожим і сентиментально тріпотіло від передчуття кохання до Нього, ще незнайомого, але вже рідного. А він справді був поруч. Ми ходили з ним однією вулицею, зустрічались дорогою на роботу, мило посміхались одне одному…

Проте по-справжньому я роздивилась, відчула лише сьогодні. Це не було схожим на золотий дощ або приголомшливий спалах тисячі блискавок. Скоріше це нагадувало ніжний дотик сніжинок, від яких у душі загорався вогонь…

Ми творили дурниці, сміялись, блукали засніженими вулицями, цілувались на кожному кроці, розмовляли беззупину, сперечались, а коли мирились, то довго стояли непорушно і, здавалось, зовсім не дихали.

Я, котра так прагнула любові, насолоджувалась нею і продовжую насолоджуватись далі. Хіба можна зрозуміти вогонь, схожий на сніжинку?

Леся ГОРГОТА

Залишити відповідь

Next Post

День закоханих відзначають 55% українців

Більшість опитаних громадян України (71%) позитивно ставляться до Дня всіх закоханих. При цьому відзначають це свято 55% українців. Частка тих, хто негативно ставиться до свята, становить лише 4%. Чверть жителів України (24%) зазначили, що їм байдуже, є таке свято чи ні. Відповідаючи на запитання, “чи закохані Ви?”, 65% опитаних стверджують, […]