День святого Гната

Щойно відсвяткували Новий рік, а вже на підході одне з найбільших свят – Різдво. Передсвяткових турбот у селян значно більшало: жінки прибирали і мастили у хаті, прали білизну, чоловіки заготовляли дрова, лагодили гужовий транспорт: як – не – як, а на різдвяні свята годилося їхати в гості якщо не на нових, то на добре полагоджених старих санях, але у свіжому обшитті. Коротка зимова днина швидко стікала, і передсвяткові турботи доводилося переносити в оселі. Не стояла осторонь і молодь. Хлопці, зібравшись окремо, розподіляли між собою ролі для вертепних дійств, ладнали зірку  та костюми, вчили тексти і пісні. Дуже хотілося порадувати односельців веселими різдвяними виставами. Дівчатам також вистачало клопотів. Опріч маланкових гуртів, до яких вони лаштувалися, потрібно було виготовити й хатні прикраси – Дідухів, найбільш шануємих у селі «їжачків» та «павуків». Здебільшого робили це на Гната – 2 січня. Зібравшись потайки в невеликі гурти, сховавшись від хлопців, щоб не заважали «обряду роботи», дівчата нарізали з добірних житніх стебел різних розмірів соломинки протягуючи через їх порожнину нитку, а вправні дівочі руки формували х них різноманітні квадратики й ромби. У центрі «павука» розміщали найбільшу фігурку. З боків до неї долучали менші «павучки» ( іноді в середині центральної фігури знаходилося кілька мініатюрних ромбиківабо квадратиків). Бокові стебла обмотували різнокольоровим папером або ж пацьорками. На передодні Різдва «павуків» підвішували на довгі та міцній волосині з конячого хвоста до центрального сволока хати. Завдяки циркуляції повітря – холодного  знадвору та гарячого з палаючої печі – великий «павук» разом з підвішеними до нього маленькими «павучками» повертався в різні боки, справляючи враження живого. Особливе захоплення такі прикраси викликали у дітвори. Поряд з «павуками» сусідились «їжачки». Їх виготовляли з тіста та глини,надаючи їм форму справжнього їжачка. За колючки слугували невеличкі колоски. Фігурки сушили на комині. Такі мініатюрні іграшки з настовбурченими колючками дуже були схожі на своїх живих родичів. Однак улюбленими різдвяними прикрасами залишились все ж таки «павучки». В однієї з майстринь солом’яних виробів на Коломийщині, а там і дотепер зберігається традиція їх виготовленню, я запитував чому саме називають так ці прикраси. Хто його знаМо , тому, що нагадують павутину… І справді нагадують. Сплетені ромбики вельми подібні до павутини, а центральна частина – до павука, що застиг з рощепіреним ніжками в очікуванні здобичі. Однак ця зовнішня схожість не випадкова. Вона відбуває вірування народу, уявлення пращурів про довколишній сів. Павуки з віддавна вважалися бажаними гостями в людській оселі, бо «вони заснували світ». За повір’ям, той, хто вб’є павука – накличе на себе лихо. Жінкам заборонялося до обіду вимітати цих комах із хати, та ж, котра вчинить таку наругу, неодмінно втратить смакові відчуття, що край не бажано для хорошої господині. Багатьом, очевидно, відоме повіря:  якщо біля вас спустився павучок, то це віщує якусь новину. Крім того, майстерність, якою павуки виготовляють свої дивовижні вичурні мережева, завше викликала у людей симпатію. Завдяки їм домашні санітари убезпечували приміщення від мух, комарів, мурах тощо. Павуки за народною уявою уособлювали ще й працьовитість. Памятаю, як у дитинстві мені вельми не хотілося відпасувати в одне із свят сільську череду корів. Ненька підійшли до мене мовили багатозначно: – Бач навіть павучок і той працює в празник. А ми ж люди… Власне, все це разом узяте, очевидно, й виробило народні уявлення, а від так і символіку про павуків котрі “приносять вість”. Тобто у такий спосіб ніби оповіщалось про Різдво Христове. Що там не було, а подібні вироби у давнину займали вагоме місце у святковому інтер’єї селян. На Бойківщині до нашого часу зберігся деінде ще один вид усвяткування хати на передодні Різдва і Василів – прикрашання застільних, що виходять на вулицю, вікон. Для цього також використовували різновідтінкові стебла соломи. Пронизуванням тонших пластівців у товщі можна було сформувати різноманітні ромбики їх вставляли між подвійні рами. Таік прикраси створювали особливий святковий настрій передусім  увечері, коли через вікно пробивалось із хати світло. Знадвору химерні фігури віддзеркалювали різноманітними кольорами, викликали в уяві різноманітні образи, вабила погляд припізнілих перехожих. На Покутті, напередодні Водохрещ, робили із соломи витіюваті хрестики. Їх чіпляли біля вікон, обіч віконих рам і дверей. Вони використовували роль зберігачів од нечистої сили, котра в дні свят вважалася особливо небезпечною. Різдвяно – новорічна обрядовість українців обмежувалась лише наведеними вище дійствами. В активному вжитку були й інші символи. До них належали «голубці», що мали вигляд птахів. Для цього брали шкарлупу ввід яєць, з двох боків проколювали отвори і просовали крізь них кольоровий папір. Фігурки  підвішувались до сволока і ототожнювались (  в давніх дайбозьких віруваннях) з небесним світлом – сонцем. Однак найпопулярнішою традицією українською символікою на різдвяно – новорічні свята був Дідух. Виготовляли цого з кулів або з першого зажинкового снопа. Верхівка вінка нагадувала конусоподібний сніп з безліччю колосся. Гілки – а за них правили зібрані до купи пучки, що зверху розгладжувались, – обвивали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, оздоблювали на свій смак і оподобання.У світлицях Дідуха або Снопа – рая ставили напередодні Багатої куті, і свою обрядову роль вони виконували в продовж усіх різдвяних свят. Ці високомистецькі витвори створювали у хаті затишок, підносили, святковий настрій і нічим не поступались сучасним ялинкам. На превеликий жаль, на сьогодні обряди, пов’язані з Дідухом, майже втрачені. У специфічних видах вони збереглися на Прикарпатті та в Карпатах. Так, покутяни, скажімо, використовують для цієї мети необмолочений сніп жита , пшениці або вівса. Йог заквітчують стрічками та гілками ялиці та виставляють у парадному кутку хати – покуті. Основнайого роль – символізувати спільного предка – Діда. Одночасно з Дідом покутяни готували й Бабу – на різдвяний вечір вносили до хати оберемок соломи і застеляли нею долівку. Це був своєрідний атрибут, що засвідчував існування культу предків. Адже вважалося, що добрі душі пращурів оберігають посіви  ат врожаї від усіляких бід, повеней, граду, бурі, вогню тощо. Оскільки за уявою божівців, у нас народин сонця, сетбе на різдвяні свята, духи пращурів із настанням сутінків поселяються  в помешкання своїх нащадків, то на їх честь коло Дідуха обов’язково ставили кутю та узвар, тобто коло яке вважалося поминальною стравою. Напередодні Щедрої куті( в ніч з 13 на 14 січня) Дідуха виносили х оселі. В одних випадках його спалювали на обійсті, в інших, зокрема на Поліссі, околотом  підв’язували фруктові дерева, щоб добре родила садовина. Як бачимо, клопотів для дівчат на передодні свят було достатньо. Томуй казали з цього приводу: «Гнат покваплює дівчат», нагадуючи, що до Різдква лишилися лічені дні.