Чорна кераміка Гавареччини

Йшов 1984 рік … В італійському місті Фаєнці відбулася міжнародна виставка. В її експозиції був репрезентований різний посуд з села Гавареччина. Фотозображення одного з вазонів увійшло до каталогу найкращих керамічних витворів мистецтва Європи.

Gavarechuna6Про посуд гаварецький дізнався світ, а про саме село знали тоді мало.  Адже Гавареччина – невелике поселення (на північ від Золочева), що сховалося від людського ока у лісовій гущавині поблизу великого і заможного села Білий Камінь.

Гавареччина належить до тих небагатьох населених пунктів,  де споконвіку, від покоління до покоління, дбайливо, як найбільшу святиню, передавали таємниці одвічного ремесла, де гончарний круг був невід’ємним  атрибутом хатнього інтер’єру, а отвір гончарної печі темнів на кожному селянському обійсті.

Gavarechuna2

Чимало легенд про тутешній край пам’ятають літні люди. Одну з них розповіла старенька бабуся Карольця. Років 200 тому гончарі, як і інші ремісники, жили в передмісті Білого Каменя. Але пані Терезі – дружині одного з князів Вишневецьких, яким належали навколишні землі, надто докучав дим, що піднімався над майстернями гончарів “чорними хмарами” і ніби то затуляв небо над палацом. Поскаржившись князю, вона домовилася, щоб родини гончарів, їх було п’ять, переселили в ліси, що підступали до самого містечка. Так і започаткувалося село Гавареччина.

Змалку привчались гаваретчани праці на гончарному крузі, виробляли свої нехитрі, але такі необхідні у господарстві вироби.

Gavarechuna3

На початку ХХ ст. у селі працювало близько 60 майстрів-гончарів, які виробляли посуд на продаж.

Чорна кераміка Гаваретчини, або, як її ще називають, “сива, задимлена чи закурена”, – особлива. коріння цього дивовижного мистецтва сягають  ІІ-го тисячоліття до народження Христа.

Gavarechuna4

Чорна кераміка – прадідівське одвічне ремесло. Це аж ніяк не чиста декоративність, не хвилююча гама кольорів, а проста технологія і невибагливий орнамент. Але, чи не зворушує  нас іноді до щему в серці , нескладна мелодія народної пісні, чи не беруть за душу прості , здавалось би слова? То чи ж не в тій глибинні ниточці пам’яті народної вся справа? Так, в тому міцному земному корені, грудці глини, з якого починається наше самобутнє народне мистецтво…