Щороку після завершення кампанії подання декларацій починається нова — публікаційна. Журналісти аналізують доходи, витрати й майно посадовців. А у відповідь усе частіше з’являється хвиля роздратування, виправдань, а іноді й тиск на медіа або персональні образи. Чому ж посадовці так емоційно реагують на оприлюднення інформації, яка й без того є публічною?
1. Декларація — дзеркало стилю життя
Декларація — це не просто набір цифр. Це відображення рівня життя, який може контрастувати з офіційною зарплатою.
Автомобілі преміум-класу, великі суми готівки, нерухомість на родичів — усе це викликає запитання в суспільства. Саме цей контраст і викликає найбільше напруження у чиновників: мовляв, “усе законно, але виглядає погано”.
2. Страх репутаційних втрат
У публікаціях ЗМІ декларація потрапляє у фокус не просто як документ, а як привід для аналізу і сумнівів. А отже, це — удар по репутації. Особливо коли мова йде про:
- “випадкову” нерухомість на бабусю,
- бізнес чи дохід, який «забули» вказати,
- кошти, що важко пояснити офіційними доходами,
- квартири та авто, що «коштують» менше, ніж насправді.
3. Принцип “краще не чіпайте”
У багатьох чиновників декларація — це вразливе місце. Вони сприймають журналістський інтерес не як виконання професійного обов’язку, а як атаку, викриття або переслідування. Особливо якщо раніше їхня діяльність не викликала інтересу медіа, а після публікації — стала предметом громадського обговорення.
4. Відсутність публічної культури звітності
Багато посадовців не звикли до відкритості перед суспільством. Хоча подання декларації є обов’язком, для них це формальність. Коли журналісти починають розбиратися в деталях — це вже виходить за рамки “комфорту”. І тут виникає спротив: “Навіщо виносити це на загал?”.
5. У публікаціях — не просто цифри, а контекст
Медіа дають не лише сухі факти, а й пояснення, порівняння, контекст.
Наприклад: “Посадовець із зарплатою 20 тис. грн на місяць задекларував три квартири й авто вартістю понад мільйон” — це вже сигнал для суспільства, а не просто запис у реєстрі.
Публікація декларацій — це не атака, а відповідальність
Посада, пов’язана з владою і грошима платників податків, вимагає не лише професіоналізму, а й відкритості. Журналісти мають право, а суспільство — обов’язок знати, хто і як живе за державний кошт.
Реакція чиновників на публікації — це тест на їхню зрілість, прозорість і готовність до служіння, а не до приховування.
Тому публікація декларацій — це не “рефлексійний тиск”, а звична практика демократії. А публічна посада — це не тільки привілей, а й постійна відповідальність перед суспільством.
