Словосполучення «Болонський процес» настільки часто вживане та поширене, наскільки й часто не до кінця зрозуміле. Більшість з нас, студентів, асоціює Болонський процес з плутаниною в 100-бальній системі, літерами англійського алфавіту та семінарськими заняттями. Проте, це, мабуть, саме в Україні отак. Насправді ж, Болонський процес — це не лише формальні записи в заліковій книжці, це — новітні технології, спеціальні методи роботи зі студентами та створення індивідуальних національних особливостей освіти.
Чи можливо говорити про зміну системи, її злам, покладаючи це завдання на тих, хто роками навчався та працював у зовсім іншій системі. Болонський процес, у своєму початковому вигляді, – це позитивне явище, однак його український аналог не зовсім відповідає своєму першоджерелу.
Будь-які реформи вимагають праці над ними та над собою. Саме тому, зазвичай, зміни в суспільстві, буде це культура, транспортна система чи освіта, викликають не надто позитивну реакцію у людей. Адже зміна системи вимагає змін кожного її елемента.
Болонська система передбачає навчальну групу чисельністю 12-18 людей, наші ж академічні групи вмішають в себе 25-30. Відповідно, навіть, проникливий викладач з хорошими здібностями психолога, не може знайти індивідуальний підхід до кожного студента.
Новітні технології, хороша матеріальна та технічна база теж просто необхідна для успішного втілення Болонського процесу. Фінансові можливості більшості ВУЗів не дозволяють забезпечити студентам повноцінних класів інформатики, я вже мовчу про проектори, теле та радіостудії на факультеті журналістики, до прикладу.
Самоосвіта стала завданням не лише студентів, а й викладачів. Їй відведена передова роль у Болонській системі освіти. Навчатися повинні тільки, хто справді цього хочуть. Так мало б бути в ідеалі. А в реальності? Самоосвіта — це постійна праця над собою, за яку хочеться відповідної винагороди. І якщо студент сумлінно працював протягом року, то він, вочевидь, не має хвилюватися перед екзаменом. Тому, що й екзамену у нього, як такого бути не має. Перевага Болонської системи — це її демократія.
Україна — молода держава, яка відносно нещодавно досягла свого «повноліття». Зміни, безперечно, потрібні. Їх поява зумовлена прагненням до кращого. Болонський процес створює систему європейської освіти, можливість конкурувати на світовому ринку праці. В українському варіанті він не остаточно відшліфований та має чимало гаків, на яких ловлять і студентів, і викладачів і самих же реформаторів. Сподіватимемося, що це, поки що чорновий варіант, над яким (вже так вийшло) працювати нам з вами. Мабуть, є потреба зміни покоління, такого, яке б забуло, що таке радянська освіта, п’ятибальна система оцінювання та життя від сесії до сесії. Тоді, я вірю, остаточна версія, на формування якої потрібен сили та час, не розчарує нікого.
Христина Бучковська
