Білий Камінь

Недалеко від Білої Гори, яку оспівав у своїй поезії Маркіян Шашкевич, на березі річки Західний Буг, що поволі котить хвилі синіх вод, в мальовничій долині, розкинулось давнє село Білий Камінь. Село знаходиться на межі Подільської височини і Малого Полісся на відстані 13 км на північ від райцентру (м. Золочів). Під ґрунтами залягають глинисті маргелі, вапняки, піски, супіски, суглинки. Річка праворуч ніжно огортає село, творячи прекрасні береги. В околицях села голубим плесом розкинулись два ставки та ряд чистих цілющих джерел.

На гербі Білого каменя зображено святого Юрія у золотих латах, синій сорочці, зелених штанах, червоному плащі та чоботях на чорному коні в золотій упряжі, що золотим списом б’є зеленого змія із червоними пазурами, язиком та очима.
Bilyy_kamin_gerb
Герб Білого каменя

Перша писемна згадка про село сягає 1493 року і його першими жителями були гончарі. Приблизно в другій половині ХV століття графиня Тереза висилила в ліс сім’ї гончарів, щоб своєю роботою не задимлювали містечко. А згодом на землях, де поселились гончарі, по сусідству із Білим Каменем, виникло нове поселення Гавареччина.

За переказами місцевих жителів, назва гори і села Білий Камінь пов’язана з тим, що тут є багато білого каменю – лопоки. На пологих схилах гори можна побачити брили білого каміння, що свідчить про давнє походження та багату історію цих чарівних місць Надбужжя.

Року 1611 князь Юрій Вишневецький разом із дружиною Терезою на правому березі річки Західний Буг збудували розкішний замок (довжина – 58 м., ширина – 54 м.) у формі чотирикутника з восьмигранними вежами на кутах. У замку було 300 кімнат. Південно-західне крило використовували як житлові приміщення. Саме у цьому замку, в сім’ї князя Яреми Вишневецького, народився син Михайло, що згодом став королем Польщі (1669-1673). Замок оточував парк із ставком (площею 28 га), який за красою і мальовничістю змагався зі Стрийським парком у Львові. На території парку стояв великий мурований підвал, від якого вів підземний хід до замку в Підгірцях. Праворуч від парку росла алея з декоративних кущів, що вела до найбільшої окраси міста – замку.

Року 1614 село Білий Камінь переросло у містечко, а 1682 року – одержало Магдебурзьке право.

В ті давні часи, вздовж центральної вулиці міста, стояло ряд невеличких крамничок, де можна було купити будь-який товар – від м’яса, різних продовольчих продуктів до мануфактури і різноманітного сільськогосподарського реманенту. Один із магазинів носив назву „Блаватний”, і в ньому продавалися тканини. Магазини в більшості належали євреям, але торгували і українці. Євреї мали свого рабина, свою божницю, яку свято шанували, а також і свій банк, який позичав гроші населенню під проценти. Особа, яка брала позику, повинна була щось заставити під взяту суму позики (поле, господарку) і т.д.

На околиці села була молочарня, де виготовляли масло і сир. Недалеко від неї – олійня. А над річкою – бойня, де жителі могли продавати свою худобу, а євреї купляти до крамнички свіже м’ясо. На одній із околиць Білого Каменя, на березі річки Західний Буг, стояв мурований великий млин, в якому мололи муку люди з навколишніх сіл. Недалеко від млина стояв великий гарний монастир, де утримували дітей-сиріт, дітей з малозабезпечених сімей. Сестри – монашки годували, одягали, навчали їх і в школі, і в монастирі. А також вони тримали велику господарку для потреб монастиря: обробляли поле, впорядковували великий парк, що знаходився на території теперішньої лікарні. До парку прилягав розкішний сад, росли декоративні дерева та клумби. Монастир мав і свого лікаря. В центрі міста стояла читальня, де молодь збиралася на вечорниці.

В Білому Камені розвивались ремесла, особливо гончарство. Гончарі виготовляли різний глиняний посуд і забезпечували ним потреби жителів навколишніх сіл. У місті працювали цехи по виробництву шкіри та цехи, що шили з неї взуття.

Року 1870 маєток у Білому Камені перейшов до родини Йосифа Шнайдера, який залишив заповіт передати землі на користь лікарні та притулку для дівчат-сиріт. Білий Камінь як містечко почало занепадати наприкінці ХІХ ст.

Неподалік замку Вишневецьких 1613 р. збудували костел Успіння Пресвятої Богородиці, який зберігся до наших днів. Костел оточений мурованою стіною з виїздною брамою та двома дзвіницями. Настінні розписи в інтер’єрі виконані в кінці ХVІІІ ст. З 1983-1991 роки костел використовувався Львівською галареєю мистецтв. Костел гармонійно поєднує елементи архітектури бароко та ренесансу.

kostel

Костел Успіння Пресвятої Богородиці у стилі бароко (1613), пам’ятка архітектури

Нині село Білий Камінь – центр Білокамінської сільської ради, до якої належать шість сіл. Білий Камінь – одне з найгарніших і найзаможніших сіл Золочівщини, а чудові краєвиди з пологими берегами, розлогі плеса, кладки через річку, храми, ошатні садиби на її берегах – це неповторний колорит Білокамінської землі. Центральна частина села представлена добротними будівлями. Тут споруджено: торговий центр, готель, відділення зв’язку, відділення Золочівського Ощадбанку, будинок побуту, районна лікарня (очне і неврологічне відділення), палац культури. Працює низка промислових підприємств та Білокамінська державна сортодослідницька станція і школа.

З часу свого заснування школа – соціально-культурний центр сільської ради. Їй належить особливо велика роль у відродженні національних традицій, вивченні історії і природи рідного краю, та його відомих людей. При школі створено історико-краєзнавчий музей, працює туристично-краєзнавчий, екологічний, ляльковий, хоровий, вокальний і інші гуртки. Вже четвертий рік поспіль школа бере активну участь (є господарем свята) у Міжнародній зустрічі навчальних закладів, яким присвоєно ім’я М.Шашкевича.

Білокамінська школа налагодила співпрацю з фондом ім. В.Свідерського, школами, які носять ім’я М.Шашкевича, Білокамінським лісництвом, Білокамінською державною сортодослідницькою станцією, місцевими підприємствами.

У 2006 р. школа стала лауреатом Всеукраїнського конкурсу „Сто кращих шкіл України – 2006? у номінації „Школа – соціокультурний центр села”, в червні цього ж року нагороджена грамотою Головного управління освіти Львівської облдержадміністрації, Львіським обласним управлінням юстиції за кращу організацію правоосвітньої та правовиховної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі, в січні 2007 року – переможець першого туру Всеукраїнського огляду-конкурсу на кращий стан фізичного виховання в навчальних закладах району серед сільських шкіл.

Два роки поспіль серед сільських шкіл району школа займала перше місце за підсумками предметних районних олімпіад.

Білокаміську школу відвідали делегації з різних країн світу: США, Канади, Франції, Німеччини, Польщі, Японії… Гостями школи були відомі українські поети та письменники: О. Гончар, Д. Павличко, Р. Лубківський, І. Драч, В. Мартинов, П. Шкраб’юк.

Відомі слова М.Шашкевича: „Разом к світлу, други жваві !” стали девізом школи, яка носить його ім’я.

Вихідці з села і округи – висококваліфіковані спеціалісти різних галузей народного господарства, науки та культури, дбайливі господарі, які ревно дотримуються своїх обрядів і звичаїв.

Один із них – Володимир Свідерський (1888-1952) – відомий лікар, ботанік, дослідник, меценат, січовий стрілець. З його допомогою в Білому Камені були організовані товариства: “Просвіта”, “Сільський господар”, “Молодий господар”. Водночас він організовував і фінансував вивчення передового європейського досвіду з технології вирощування городніх і садових культур, технології ведення ефективного сільського господарства. В.Свідерський усвідомлював, що від виховання і світогляду кожної людини залежить майбутнє України.

Лариса Дедюх закінчила аспірантуру при Київській консерваторії і працює викладачем по класу бандури та вокалу, співачка. Брала участь у багатьох Міжнародних конкурсах, зокрема, у США, Німеччині, Франції та інших країнах.

Окрасою села білокамінці вважають храм Святої Трійці, збудований 1903 року, який затишно примостився в тіні розлогих крон, та костел Успіння Пресвятої Богородиці, збудований 1613 року.

church_holy_trinity

Храм Святої Трійці

Білокамінщина – мальовничий куточок Золочівського краю, що вабить блакиттю високого неба, Білою Горою, яка красується мов наречена на тлі розлогих пшеничних полів і віковічних лісів, та повноводим Бугом, що повагом котить хвилі до моря.

За матеріалами сайту: Чисті джерела Бугу