Тільки дідусь умів робити таких голубів із паперу. Вони летіли багато метрів і поволі сідали на землю. Їх білі паперові крила черкали розпечений асфальт, а ми, малі і щасливі, бігли, щоб ще і ще раз дати можливість білим голубам наблизитися трішки до неба. Час непокірний, невпинний, непереборний. Він плине, плине, плине і у кожного своя станція, своя зупинка…
Можливо, і у тебе, шановний читачу, іноді виникає бажання повернутися хоч на мить у якийсь куточок життя, де тобі було затишно і безтурботно. Скажімо, у маленьку схованку свого дитинства, яку майстрував разом із друзями, або у передріздвяний вечір, де за столом вся родина, де пахне кутею і радість наповнює серденько, або миттєвостей, які хочеться осмислити і зрозуміти, прогортати, як сторінки і прочитати їх дивний таємний зміст.
Є багато таких миттєвостей. У кожного з нас.
Пригадую, одного разу, крокуючи вечірньою вулицею древнього Львова (поверталися з однокурсницею з вечірніх пар), зустріла дивну особу: невисокого зросту, одягнутий у чорного капелюха і довгий чорний плащ, він підійшов до мене. Глянув у вічі і мовив: «Я русский маг». З тими словами встромив мені в руки папку із паперами і продовжив свій рух. Ми тоді були юними і «зеленеми». Злякалися. Папку поставили біля найближчого смітника. Коли озирнулися – дивного дядечка не було ніде. Випарувався… Пройшло декілька років із того часу, а й досі думаю – варто було прочитати. Можливо, там було щось вартісне і цікаве…
Дарма…
Життя – не «русский маг». Життя розставляє свої крапки над «і» .
Справжнє лише те, що зворушує твоє серце. І для мене такою справжністю є білий голуб, зроблений дідусем, який у своєму короткому леті ставав трішки ближчим до неба…
Катерина Тихонова