АВТОНОМІЯ МІСТА

АВТОНОМІЯ МІСТА ЗОЛОЧЕВА ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ЗАМКУ

Хоч місто народилось на початку ХV ст., а у 1523 р. визнане адміністративним центром з власним судочинством і адміністрацією, привілєї при королі Сігісмунді І (1507 – 1547 р.р.) обмежувались двома пунктами: судовим і ринковим. У гроамоті Сігізмунда І від 1523 року був згаданий тільки війт, як представник міста, та судові і ярмаркові спарви.

А. Гурка а 1541 р. видає нову грамоту, в якій розмежовано компетенції війта і ради та обов’язки міщан. Отже, крім війта, було створено і раду, а суд стежив за дотриманням магдебурського судочинства між цими органами влади. Вибори відбувалися весною від березня до травня, під проводом підстарости і писаря, які слідкували за добором людей до управи міста. Війтом був переважно шляхтич, який користувався полями, лугами, садами, млином, а також мав підданих.

Документ латинського костелу вказує, що війтівські землі знаходились за містом, недалеко від дороги із Золочева до Ремезовець. Свої функції війт ділив з ляндвертом (підвійтом, що також називався суддею). Назва золочівської вулиці «Підвійтя» вказує, що там були землі підвійта судового. Війт чи підвійт «слухав, судив, карав, осуджував і стинав», мав право меча і керував кривавим судом. Ці присуди звучали досить часто суворо: «має бути караний за горло», «має бути четвертований», «щоб був повішений», тощо. Якщо обвинувачений не хотів зізнатись добровільно, застосовували тортури. За менші провини карали ударами в центрі ринку, «щоб сікти мітлами прив’язаного до стовба ганьби, дати на плечах знак і вигнати з міста».

В’язниця була парафіального костелу. У суді засідало семеро членів суду (лавників), п’ятеро з них обирали в місті, двох – з передмістя.

Суди мали різні назви: війтівський, радний, бургомістрівський і присяжний, а апеляція від їхніх присудів йшла до золочівського старости, губернатора (пізніше титулованого комісаром) або в останню інстанцію до дідича (тобто власника міста).

За грамотою 1541 р. вибирали щорічно в Золочеві чотирьох членів ради: двох католиків і двох русинів. Один з них був обраний від імені підстарости, другий – від імені війта. Вини стежили за сплатою податків на користь замку та дбали про громадський порядок в місті, наглядали за купецькою торгівлею, ярмарко м і ремісництвом. Таку структуру адміністративного управління Золочева дублював і Зборів. Це видно з документів 1668, 1669 рр. Бургомістром був член ради (депутат), вибраний від імені управи золочівських маєтностей. Він і керував міською управою. В час виборів, формувань найвищих сеймів (коли в столиці Речі Посполитої обирали короля), а потім і постійно в місті обирали нічного бургомістра, обов’язком якого був догляд за нічним спокоєм міста і передмість з допомогою йому міської і передміської варт.

На території всієї Речі Посполитої представників міської адміністрації і судівництва було звільнено від усіляких міських і замкових податків. Золочівську модель управи міста, крім Зборова, намагався встановити і Сасів.

Міска скарбниця зберігалася в міській канцелярії, в ратуші. Один ратушевий ключ мав бургомістр, а другий був у руках одного щз членів міського суду.

Головним прибутком міста були торгові плати від ратушних крамниць, з лазні (парної), мір (вагової), білильні, ставу, пасовиська, виробництва різних мазут, дьогтю, свічок, ярмаркових податків і т. п. Згодом цими прибутковими питаннями стали займатись євреї. Податки для населення були досить великі, давали міській казні від 400 до 600 злотих, за які утримувався порядок в місті, осушуввались болота, прибирались вулиці і майданчики, поглиблювались рови, впорядковувались греблі, парки і оборонні частоколи. Про витрату грошей звітувались підстарості – самій високій лічильній інстанції міста.

У 1626 р. золочівським війтом був шляхтич Ян Богуш, у другій половині ХVІІ ст. – Микола Орлик, на початку ХVІІІ ст. – шляхтич Засецький. Судові справи вів Ян Рогоцький.

А з 1682 р. спеціальним дозволом короля війтом Золочева довічно (тобто до смерті) був призначений Лукаш Вавжинович.

Золочів був приватним містом аж до ХІХ ст., і його залежність полягала не тільки у втручанні власника або його заступника в судові і податкові справи, але також у вимозі виконання фізичної праці і оплат грішми та натуральним податком. Ця залежність в значній мірі відлякувала багатих купців від приватних міст. Золочівські міщани мали зобов’язання платити десятину власникові міста, і тому мусили займатись переважно рільництвом і тваринництвом. Для торговельних цілей варити пиво і молотв збіжжя повинні бути тільки в панських броварнях і млинах. Під час ярмарку мали міряти і важити тільки в скарбового орендаря і платити йому «помірне».

Пасічники складали данину медом –  ящик меду від 20 вуликів. Ті, що пасли нерогатину в лісах та лугах, віддавали кожного двадцятого веприка, або від штуки пратили по грошові, ця данина називалась «жиром» або збіжжям. Коли Андрій Гурка, враховуючи повоєнну розруху, звільнив міщан від деяких оподаткувань на 14 років, швидко почав зростати добробут населення, але не були ліквідовані так звані «шарварки», різнв роботи по ремонту та будівництву доріг, мостів, земляних насипів (валів), укріплень та іншого.

У 1599 році новий власник міста Марек Собезький замінив виплату данини натурою на виплату 100 злотих щорічно. Міщани і підзамчани повинні були відробляти деякі повинності у сінокос та жнива. Особлива увага приділялась роботам міщан по укріпленню замку і польових укріплень.

Місто ділилось тоді на старе і нове. Для чужих купців існував заїжджий двір, про який уже в 1537 р. згадувалось, що він віддавна існував. В ХVІІ ст. Золочів був багатий прекрасними садами, які приносили щорічно різні смачні фрукти. Навіть французи зі свити короля Яна ІІІ Собезького захоплювались ними. Садівництво приносило місту неабиякий прибуток, багаті врожаї по людських садах свідчили, що клімат був відповідним. А в замкових городах вирощували спеціальний сорт втнограду для короля. Золочівські фрукти перероблялись і відправлялись по всій Речі Посполитій і далі у вигляді сушні, крнсервів, наливок, вин і т. п.

Майже в кожному господарстві був котел для варіння фруктів. Навіть з 1772 р., коли Золочів опинився в межах австрійської імперії, експорт фруктової продукції не припинявся і приносив великі прибутки місту і замку.