Василь Стус: трагічна доля видатного українського поета та правозахисника
4 вересня 1985 року у радянському таборі в Пермському краю загинув Василь Стус — один із найвизначніших українських поетів та правозахисників ХХ століття. Його життя було сповнене боротьби за правду, свободу та українську ідентичність.
Арешт і засудження
Василя Стуса заарештували у травні 1980 року, через півроку після повернення з попереднього заслання. Йому інкримінували “антирадянську агітацію та пропаганду” — стандартний набір звинувачень, які використовували для боротьби з інакодумцями.
На суді захищати поета призначили Віктора Медведчука, тодішнього адвоката. Однак Стус відмовився від його послуг, звинувативши у заангажованості. Поет вважав, що Медведчук, будучи ідейним комуністом і працівником партійного апарату, не може захищати людину, погляди якої йому чужі.
Смерть і правда про останні дні
4 вересня 1985 року Василь Стус помер у табірному карцері. Офіційною причиною смерті назвали переохолодження та зупинку серця. Проте існують свідчення, що насправді поета вбили табірні наглядачі.
Після його смерті тіло поховали на табірному кладовищі у Пермській області. Рідним багато років не дозволяли відвідувати могилу. Лише у 1989 році, після початку змін у СРСР, прах Василя Стуса вдалося перевезти до України. Поета перепоховали на Байковому кладовищі в Києві.
Реабілітація і вшанування пам’яті
У 1990 році Василя Стуса посмертно реабілітували. Його творчість, яка колись була під забороною, нині є невід’ємною частиною української літератури.
Стус став символом незламності, прикладом того, як людина може залишатися вірною своїм ідеалам навіть у найскладніших умовах. Його життя і смерть є нагадуванням про високу ціну, яку українці платять за свободу слова і гідність.
Василь Стус залишається живим у своїх віршах, у пам’яті народу, у боротьбі за свободу та справедливість.
