Життєві історії: Тимур Баротов

Тимур Баротов, позивний «Морпіх», капітан 2 рангу запасу Військово-Морських Сил Збройних Сил України, підполковник ЗСУ, боєць батальйону «Айдар», громадський діяч, журналіст, актор, режисер.
Народився в м. Золочів, Львівської області в родині офіцера та лікаря.
Закінчив факультет журналістики Львівського вищого військово-політичного училища (згодом Військовий інститут Національного університету «Львівська політехніка», а нині Національна Академія Сухопутних Військ ім. П. Сагайдачного). По закінченню навчання за був направлений до ВМС України, в м. Севастополь.
З 1994-го по 2008 рік проходив службу у телерадіокомпанії «Бриз» ВМС ЗС України в Севастополі. Остання посада в ТРК — редактор редакції радіомовлення ТРК «Бриз».
Перед звільненням у 2010 р., служив у Командуванні Військово-морських Сил ЗС України, на посаді старшого офіцера відділу ІПЗКТ УВСПР.

За період служби брав участь в міжнародних навчаннях в рамках програми «Партнерство заради миру», операції НАТО «Активні зусилля», що проводилась у Середземному морі в 2006 р.
В 2010 р в званні капітан 2 рангу звільнився в запас. Зізнається, що головною причиною звільнення стало те, що Верховним головнокомандувачем Збройних Сил України стала людина, яка жодного дня не служила в армії, не присягала українському народові і двічі сиділа у в’язниці.
Після виходу в запас Тимур зайнявся активною громадянською діяльністю. У 2012-му, як заступник голови Севастопольської організації Спілки офіцерів України (СОУ), виступав на парламентських слуханнях з доповіддю про загрозу анексії Криму.
У 2014 р. став Тимур одним із засновників Майдану в Севастополі. Однак після декількох акцій роботу довелось припинити. 1 березня 2014 року, в зв’язку з реальною загрозою життю, Тимуру з сім’єю довелося залишити Севастополь та переїхати до Львова.
Чекав місяць, другий. В військкоматі казали, що морські офіцери наразі не потрібні.
Розумів, що починається справжня війна. Чекати далі було неможливо. Пішов воювати добровольцем в «Айдар», в афганську сотню. Не претендував ні на які посади. Хоча мав звання підполковника – воював як простий боєць.
У серпні, під час операції зі звільнення Хрящуватого і Новосвітлівки Луганської області, Тимур отримав поранення.
Наприкінці травня було призначено нове командування батальйону. А в серпні 2015 р. Тимура було демобілізовано.
Після демобілізації разом з друзями створили громадську організацію «Спілка учасників бойових дій «Асоціація Комбатантів». Допомагають АТО-шникам, пораненим, сім’ям загиблих.
Окрім громадської діяльності Тимур успішно розвиває український військово-документальний і художній кінематограф: зіграв поручника Андрієнка у фільмі Івана Канівця «Українська революція», виступив режисером і продюсером стрічки «Коли говорять тіні» (2013 р.). Загалом Тимуром знято 16 фільмів. У вересні 2013 року приступив до зйомок документального фільму, 17-го – «Морськими дорогами Тараса». На жаль, у зв’язку з подіями, зйомки довелось призупинити.
25 грудня 2015 року «За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі» Указом Президента України №722 Тимура Баротова нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
26 березня 2016 року Тимура нагороджено орденом «Народний Герой України».