З іронією про пасажирські перевезення

З іронією…, або Тосі прийде і все зробить.

Всі ми хоч раз, але були пасажирами.
І можемо всі один одному з цього приводу висловити співчуття. Але ми народ унікальний. Ми вміємо пристосуватися до будь яких умов. Там, де у цивілізованій європейській державі люди домагалися б своїх прав ми просто пристосовуємося. Там де європейський чиновник, добросовісно виконує свої обов’язки, бо він отримує зарплату з податків громадян і саме він винен громадянам, у нас все навпаки. Наш чиновник вважає що винні йому ми з вами. А ми, знаючи, що нічого не доб’ємося, виходимо з життєвих ситуацій як вміємо.




От і у ситуації з перевезеннями ми, спостерігаючи перипетії з перевезеннями, автостанцією робимо своє.
Ну нема в Золочеві автостанції. То й що? Зате не треба купувати квиток. Заплатити водію – завжди дешевше. Не треба платити касовий збір. На комфорт це аж ніяк не впливає. Один час, коли працювала автостанція мені було не зрозуміло, чому за безкоштовний квиток треба було платити? Якщо така добра держава компенсовувала перевізникам за перевіз, то і касі можна було вділити.
Насамперед я підшукала собі зручне взуття – зараз, коли зима, така як сьогодні, то це ось такі чоботи. Літом це також має бути щось дуже зручне. Бо треба враховувати що треба наздоганяти автобус. Ми ж уже звикли, що якнайзручніше – це прийти впритул до відправлення, а тут завжди треба добігати. А по наших дорогах – на каблуках не набігаєшся. Забігши останньою в автобус часто підпираєш двері, стоїш на одній нозі. Тут також каблук не дуже доречний. Але гарне взуття завжди можна носити в сумці або тримати на роботі.
Не менш важливим є одяг. Про гарний одяг доводиться забути. Особливо в осінньо-зимовий час. Коли дощ чекаючи на автобус можна змокнути, знову ж таки набризк з болота, який дістаєш від машин, від швидкого бігу псує одяг. А модельні чи брендові речі можна тримати на роботі. У дощовий період наш одяг виконує функцію щітки. Ну ось вчора, коли я заходила в автобус я одним боком протерла один автобус, а другим боком інший. І не тільки я.
За яким графіком ходить наш транспорт ми собі знаємо. То нам і не треба ніяких табло та ще й з підсвітками. От недавно був випадок. Ми звикли, що до нас іде один і той самий автобус. А тут раз і поміняли. Хтось сів у інший автобус, хтось залишився чекати, а автобус поїхав. Ото сміху було. Бо треба бути уважним. Дивитися чи їдуть у автобусі ті що й завжди. А як когось з постійних пасажирів нема. То зателефонувати. Ми ж таки йдемо з Європою вперед. Майже всі маємо ну дуже круті телефони. І до водія номери маємо. Що треба, те будемо знати.
От, що не зручно, так це свята і вихідні. Ні з села виїхати, ні до села заїхати. Треба відпочивати від міського гамору.
А це недавно я була у Швейцарії. Не країна. Казка. Більшість людей користується громадським транспортом. Так. Справді. А навіщо бути водієм, коли у цей час можна сидячи в автобусі, чи поїзді почитати і навіть відключитися від проблем. Але ж у них дороги. А в нас?
Але і тут можна знайти позитив. Поки доїдеш нашими дорогами то і зарядки не треба. Хто сидить, то на ямах підстрибує, на поворотах відповідно повороти – туди-сюди. А хто стоїть той має повний комплекс вправ з масажем включно.
А старі люди кажуть та що ви нарікаєте. От в часи нашої молодості – який транспорт? Пішки ходили. Здоровіші були. А тепер – комфорту хочете? І щоб автобус чистий зручний і не битком набитий, як бочка оселедцями, і щоб вчасно, і щоб чекати можна було на лавочці якщо жарко, то надворі, якщо холодно то у залі, і щоб ще кави можна було випити, і щоб принагідно в магазині чи в кіоску щось купити, і щоб банкомат був, щоб рахунки заплатити. А не забагато часом хочете?

Це реалії з іронією. Але саме такі умови –  так-так, саме такі умови, прописано у тендерних умовах і той, хто виграє тендер зобов’язується це все виконувати. А хтось це зобов’язаний контролювати. І якщо не витримуються умови угоди, накладається штраф, а можуть і до участі наступного разу у тендері не допустити.
Але ми звикли, що все це має робити хтось. Якийсь Тосі має прийти і все зробити.

Пам’ятаєте у Шевченка –
«Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!»