Творчі рядки | Ольга Кіс: Три товариші

Було їх троє. Світ манив
Весняним парком.
Ще ні печалі, ні війни.
Як за Ремарком.

Звивали гнізда солов’ї.
Спіднички в кратку.
А в них – комп’ютерні бої,
І мрій – хоч гатку…

Чорнявий красень, що кумир
Катрусям, Настям,
Як наймолодший командир
Поліг під Щастям.

А другий – січений вогнем,
В утробі – магма…
Лежав під крапельниць дощем
І кликав маму.

А той – ні вістки по собі
В чужому місті.
Солдатським докором судьбі
Пропав без вісті.

І снився першому Синай,
Що в небі Божім.
А другий марив: «Зачекай,
Прорвемось, може».

А третій син – як мамин перст,
Не безіменний,
Чи у полоні двигав хрест,
У списках – енний…

І глухнув глас від голосінь
Вітчизни-мами.
Було їх троє.
Впала тінь.
Зійшла димами.