Стрітення Господнє

Відзначають Стрітення Господнє  в пам’ять про те, як Свята Діва Марія  принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після Його народження (згідно з Законом Божим, з часу визволення євреїв із єгипетського полону, кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові, і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження).

Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником, але він таки не повірив у можливість народження Спасителя від Діви Марії. І тоді Дух Святий напророчив йому, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить народження Господа. Те й здійснилося — Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде «на служіння спасіння людей». Звершивши все згідно з законом Господнім, Марія і Йосиф повернулися до Віфлеєму.

У народному побуті Стрітення (Стрічення) здавна сприймається, як зустріч зими з весною. Казали, що «в цей день зима весну зустрічає, заморозити її хоче, та сама лиходійка від свого хотіння тільки потіє».

Люди спостерігали цього дня чимало хліборобських прикмет:

  • ясна і тиха погода віщує добрий урожай і роїння бджіл;
  • вітер — погана ознака;
  • відлига — чекай пізньої весни;
  • як на Стрітення півень нап’ється води з калюжі, то жди ще стужі (як нап’ється півень води, то набереться господар біди).

У цей день ворожили, виставляючи тарілку з зерном на ніч надвір (якщо ранком роса — врожай, нема роси — погана ознака).

У церквах цього дня святять воду і свічки. Такі свічки називають «громичними», бо їх ставили перед образами під час грози, щоби захистити людей і худобу від блискавки.

Коли приходять із церкви в день Стрітення, запалюють «громичну» свічку — «щоби весняна повінь не пошкодила посіви і щоби мороз дерева не побив». Від «громичної» свічки і саме свято Стрітення називалось колись ще й «Громиця».

Освячену цього дня у церкві воду використовували проти «пристріту». Нею кропили тварин і людей у найвідповідальніші моменти життя.

Освячення вогню трансформувалося з прийняттям християнства у освячення свічок, які називали громничними. Освячували їх у церкві після освячення води, там же запалювали і несли до хати.

Протягом року зберігали такі свічки на покуті, або ж вплітали у дідухи. Такі свічки, за повір’ями, мають виняткову силу і оберігають оселю бурі, зливи чи смерчу, ниву — від буреламу чи граду, а членів родини — від «злого ока» та хвороб. Коли приходять із церкви в день Стрітення, запалюють «громичну» свічку — «щоби весняна повінь не пошкодила посіви і щоби мороз дерева не побив». Від «громичної» свічки і саме свято Стрітення називалось колись ще й «Громиця».

Запалювали громничну свічку у таких випадках:

  • коли над оселею гуляє страшна негода
  • коли виникали труднощі при пологах
  • коли у селі пожежа, або катаклізм
  • коли людину схопить «чорна хвороба» (епілепсія)
  • як людина помирала, запалювали свічку, аби спокійніше перейти їй у світ інший.

Також у цей день святять воду. Стрітенську воду збирали з сосульок і додавали до звичайної води, за повір’ями — така вода цілюща і лікує від багатьох напастей:

  • лікує рани і внутрішні захворювання
  • рятує від «злого ока», відьми, вовкулака, від «пристріту»
  • нею кропили вояків перед боєм та чумаків перед походом
  • пасічники окроплювали нею вулики на початку сезону
  • а господарі окроплювали худобу під час першого вигону на пасовисько
  • окроплювали стайні та обори від відьм, щоб «не виссали з корови молока»

 За матеріалами: uk.wikipedia.org