Шпиколоси


Село Шпиколоси розташоване у Західній частині України, Золочівського району Львівської області. Від районного центру до с.Шпиколоси – 12 кілометрів. Дорога із Золочева до Шпиколос проходить через село Вороняки, повз мальовничого села Коропчик. Красиве, розбудоване село Шпиколоси заховалось між двома високими горбами, що розташовані вздовж села двома берегами. Площа села – 300,5 га.

З прадавніх часів існує багато різних легенд про походження назви с. Шпиколоси. Одна з них – про багатого пана, котрий засіяв лани зерном, а в цьому році поля дуже добре вродили, але в цей час на українські села нападали татаро-монгольські орди, пан змушений був втікати з родиною із цього краю. Вийшовши на широкий житній лан, не маючи змоги зібрати урожай, він з болем у серці сказав: «Спи, колосе!», – повернувся і пішов. Слуги, що залишилися, втекли у ліси, а згодом поселились і назвали невеличке поселення з 5 хаток- Шпиколоси.

Перша писана згадка про село датується 1415 роком і розповідає, що поселення належало Петру Шпиколовському. У XVI столітті власниками Шпиколос були Петро та Микола Кірдеї, котрі за дозволом короля збудували замок, але від замку не залишилося жодних слідів. Року 1604 село відкупив Іван Пекарський. Згодом воно перейшло у власність Маргарити Броздовської з Бенькової, а 1630 року до Конецпольських, два роки пізніше – до Собеських. Константан Собеський віддав село в 1723 році Антонієві Бекерському.

На цей час в селі виробляли широкий асортимент різноманітного глиняного посуду, який розвозили возами по селах Галичини і Волині. Розвозили в основному посередники, котрі скуповували посуд від виробників і перепродували його. Виробники часто обмінювали посуд за сільськогосподарські продукти, оскільки в селах люди не мали готівкових грошей.

У селі активно діяли: осередок Товариства української мови імені Т. Шевченка «Просвіта.», сільська читальня, збудована за кошти жителів села, школа споруджена ще в 1872 р.

Організовувались драматичні гуртки, хорові колективи.

На території села знаходився панський фільварок. В одному з будинків проживав керуючий з сім’єю і наймав працівників до роботи у полі чи біля худоби. В пам’яті жителів залишилась назва однієї з вулиць – “Фільварок”.

Пан Собеський проживав у замку в Поморянах, а фільварки об’їжджав раз або два рази в рік.

Характерним є те, що в Шпиколосах проживали ремісники, котрі в часи кріпосного права були вільними від кріпацтва.

Трагічні події відбулися в час Другої світової війни в селі:

“…18 квітня 1944 року о 7 годині ранку, коли люди готувалися йти до храму, каральний загін оточив село. Побачивши небезпеку, жителі почали втікати. Однак, хто почав втікати з села в сторону поля і лісу, падав від куль окупантів. Тоді загинули Семчук Іван із синами Григорієм та Михайлом, Здирко Іван із сином Євгеном 10-12 років, Іван та Олекса Гулінські, Меланія Буняк, Лабаз Блашко, Галян Василь, Богуш Микола із сином Михайлом. Всього загинуло 15 чоловік.

Поліцаї почали зганяти всіх людей на площу в центрі села і збиралися вчинити жорстоку розправу. Але люди вклякли на коліна і щиро молилися Богу та голосно плакали матері. Воскреслий Спаситель змилосердився над дітьми, котрі мали загинути разом з батьками. Гітлерівці прийняли рішення забрати частину населення на примусові роботи. Під’їхали автомашини і почали вантажити в основному молодих дівчат, хлопців, чоловіків і жінок. Плач, крики було чути далеко. Коли машини з людьми виїхали з села, хтось з поліцаїв підпалив декілька хат. Глиняні хатки, що з солом’яними стріхами густо стояли одна біля одної, почали горіти з надзвичайною швидкістю. Ніхто не гасив палаючих будівель, люди були в розпачі і відчаї. Із 300 хат залишилось неушкодженими лише 42. Третій день Великодніх свят був страшним і сумним. Страшне чорне пожарище, гора загиблих тіл, згорьовані, зчорнілі люди – виглядало усе трагічно. Але після цієї каральної акції люди об’єдналися, велике горе з’єднало всіх людей в одну велику родину. В будинках, які залишились неушкодженими вогнем, поселялись дві, три родини. Люди організовували толоки, будували житлові будинки всім селом, кожному, хто постраждав. Залучались до роботи старші люди, молодь…” За декілька років село відбудувалось, загоїлись рани і продовжилось життя: справляли весілля, народжували дітей, проводжали в останній путь усім селом тих, хто відходив у вічність.

На території села проживали вояки УПА і активісти національного- визвольного руху: Карванський Ярослав, Вульчак Микола, Пасала Петро, Попадюк Володимир, Чепак Михайло і ряд інших. Всі ці вояки загинули в 1946-47 роках, а їхні сім’ї депортовали в Сибір. В часи колективізації в людей забирали худобу, будівлі, поле – все, що потрібно було для колективного господарства.

Шпиколоси почали розбудовуватись з 1964 року, коли на території звели цегельний завод потужністю 8 млн. шт. цегли. Цей завод пропрацював до 1994 року, за потужністю він займав третє місце в області. В даний час завод повністю розкомплектований.

Село славиться видатними людьми: Костів Василь Васильович – працює викладачем у Рівненському педагогічному університеті; Галян Ігор Михайлович – викладач Дрогобицького педагогічного університету ім. І.Франка, доцент кафедри психології; Галян Володимир Володимирович – викладач Луцького педагогічного університету, кандидат математичних наук; Киркало Володимир Михайлович та Чепак Михайло Вікторович – духовні наставники.

Особливість села так і залишився прадавній дідівський народний промисел – гончарство. Жителі села пишаються гончарами-старожилами: Муц Ганною Василівною, Муц Ганною Семенівною, Муран Марією Андріївною, Чепак Тетяною Михайлівною.

Крутяться гончарні круги у Шпиколосах. Руки гончарів творять дивовижні речі. Сьогодні надзвичайною популярністю відзначаються гончарні вироби: Галян Меланії Григорівни, Рибки Євгенії Парамонівни, Костів Марії Василівни, Замківської Марії Василівни, Рибки Марії Михайлівни. Вони продовжують батьківський стародавній промисел незважаючи на важку працю.

Покладів глини, потрібних для виготовлення глиняного посуду, на території села є в достатній кількості.

В селі є свої столярі – Вульчак Володимир Романович і Ковальський Василь Володимирович.

З 1994 року в с. Шпиколоси утворено Шпиколоську сільську раду. Працює фельдшерський пункт, Народний дім, нова середня школа, бібліотека. Відкрито новий продуктовий магазин.

Жителі села господарюють самостійно, йде розпаювання земель пайового фонду, виділяються паї в натурі з видачею Державних актів на право власності на середню земельну частку.

Неподалік с. Шпиколоси витікає річка Золота Липа, яка в’ється з мальовничої долини і впадає в річку Дністер, повнить своїми водами Чорне море.

За матеріалами сайту: Чисті джерела Бугу

Залишити відповідь