РОЗЛУЧЕННЯ І ДІТИ

Рідко розлучення проходить мирно і толерантно. Як правило, процес супроводжується тяжким гніванням між двома родинами, суперництвом між партнерами за те, хто кращий і хто винний, маніпулюванням дітьми, а ще – справжньою війною за майно.
Молодий чоловік дуже нехотя провідує свою бабусю. Розуміє, що самотня і нездорова, поважає, як годиться, старших, але дуже виснажується тими відвідинами. Все згадує розлучення батьків. Коли батько пішов від них, вони залишилися з мамою, пам’ятає , що без тата було сумно. І було страшно, коли прийшла бабуся і з криками вигнала їх, бо це квартира її сина, а невістка вже чужа людина, тому жити тут не може. Тоді його світ завалився, він – поганий, тому його виганяють, вони з мамою у чомусь винні, тому тато їх більше не любить.
Часто згадує розлучення батьків і молода жінка. Вона має всі підстави почуватися щасливою – успішна робота, люблячий чоловік, а натомість – тривога і очікування чогось лихого. ЇЇ неспокій і перебільшена вимогливість до партнера отруюють їх стосунки. Вимога – ні краплі алкоголю. Жінка боїться, що чоловік зіп’ється і покине її так, як тато маму. Їй страшно згадувати скандали між батьками, де і вона була дійовою особою. Чим голосніше вона плакала, тим швидше мама могла вигнати тата з хати, або тим швидше тато випрошував у мами грошей. Нещасливий мамин сценарій з минулого не дає радіти власному щастю сьогодні.
Спогади дитинства дівчинки-підлітка дуже сонячні, а тепер все змінилося, батьки розлучаються. Збоку все виглядає пристойно, дівчинка має змогу спілкуватися і з татом, і з мамою, відвідує одну і другу бабусю. Коли вона зрозуміла, що це не її так нетерпляче чекають в гості, а інформацію з протилежного табору, вона замовкла. Дорослі стали нервуватись, звинувачувати її у байдужості і нелюбові до них. Та вона показово спокійна. Свої гнів, злість, образу тамує, роблячи надрізи до крові на руках. Фізичний біль відволікає від негативних переживань. А ще допомагає одяг з довгими рукавами.
Герої оповідок – діти розлучень. Вони мають особливий досвід. Шкода, завдана розлученням батьків, впливає на їх подальше життя. Чи треба замовчувати, страждати і чекати, що час все вилікує? Кожен робить свій вибір. Ніколи не пізно дитині обговорити з бабусею чи батьками те, що вона тоді переживала, про свій біль, про відчуття зрадженої, покинутої. Може бути, що і батьки цього чекають, що і вони відкриються, як зле тоді почувались. Адже подружжя при розлученні теж зболені, зневірені, виснажені, розчаровані. Після такого «розвантаження» душі можуть бути і сльози, і прощення, і перехід на новий якісний щабель в стосунках. Також ніколи не пізно звернутися до психолога, опрацювати емоційні проблеми та ініціювати покращення стосунків з рідними.
Про що треба пам’ятати дорослим, що розлучилися, розлучаються і тим, хто вже пережили психологічне розлучення, але продовжують жити під одним дахом? Найперше, і постійно, про те, що на вас дивляться ваші діти! Важливо розмежувати стосунки батьківські з подружніми. Розлучаються чоловік з дружиною, а не з дітьми. Дітям потрібні максимально добрі стосунки як з батьком, так і з матір’ю. Діти не можуть бути заручниками протистояння між батьками. Також діти не повинні чути як зле говорить мати про батька і навпаки. Дітям треба періодично чути від обох батьків, що їх люблять і що не вони винні у тому, що відбувається між мамою і татом. Щоби мінімізувати шкоду дітям, розлучайтеся цивілізовано.
Психолог Тереза Гевко