Пам’ять про 1944-й у с.Шпиколоси

Вічна вам пам’ять,
Вічна вам слава
І наш доземний уклін…

18 квітня 1944 року – третій день Великодня. Ясне сонечко виблискувало над Шпиколосами і, незважаючи на те, що це був час війни, жителі села, відсвяткувавши два дні свят, надіялися і третій день провести у мирі Господом, збирались іти в церкву. Ніхто не думав, що для багатьох із них ці свята свята будуть останніми… Світлий вівторок 1944 року став для жителів Шпиколос – “чорним”.
Село було оточене каральною польсько-німецькою експедицією. Кільце оточення стискалось, і багато тих, які рятувалися втечею, потрапляли під кулі автоматників. Увійшовши в село, каральники почали підпалювати хати. Незадовго чорний дим вкрив усю долину по руслі річки Золота Липа.
Люди ховалися, де могли: в льохах, ямах. Село горіло. Разом із хатами горіла і худоба і свині, птиця; рятувати не було кому, та й ніхто б не дозволив. Ті, що поховалися в ямах, льохах, подушились чадним газом. Всюди плач, стогін, крик. Люди рятуються, хто як може. Хлопців і дівчат вивозять в Німеччину. Біля ста сорока людей було завантажено в машини. Сімнадцять із них забирають до тюрми, а потім в таборі смерті “Чорний ліс” спалюють живими.
Вечоріло. Село догоряло, із 300 дворів уціліло лише 42. На місці села стали лише димарі, які ще довго нагадували про ці страшні події .
Село моє, для мене ти єдине,
Для мене – ти найкраще на землі.
Частинка серця і країни,
Прийми мої всі радощі й жалі.

18 квітня 2017 року, третій день Великодня…Село Шпиколоси… Біля пам’ятного знака, встановленого в честь цих трагічних подій, зібралися чи не всі жителі села, щоби ще раз поринути у вир жахливої історії 73-річної давності.

Муц Богдан Дмитрович