Закінчилися Різдвяні свята, кожен відвідав свою родину. На жаль, минулися ті часи, коли українці жили порівняно невеликими громадами й зимовими вечорами, закінчивши роботу, збиралися всі гуртом на вечорниці, щоби поспілкуватися та повеселитися. Усе частіше ми переймаємо спосіб життя, який більш характерний для Заходу – кожен сам за себе. Але ж не дарма в народі кажуть, що свята не буває забагато.
Уже вкотре товариство «Родинне дерево», яке об’єднує вихідців із Лемківщини, Холмщини, Надсяння та інших етнічних українських земель, зібрало всіх небайдужих до наших традицій під одним дахом. Цього разу 27 січня гостинно відчинив двері ресторан «Золота підкова». Ще б пак, довелося вмістити понад 120 осіб!
Це не перша спільна коляда членів товариства, але цьогоріч дійство відбувалося в дещо іншому форматі. Його ініціатори (а це Наливайко С.М., Болкутович Л., Сухецька Я.Д. та автор цих рядків) зуміли знайти оригінальне творче рішення. Це була не просто спільна коляда, це було свято душі для всіх його учасників, яке ще довго живитиме пам’ять приємними спогадами.
Початок був символічним: засівання всіх присутніх добірним збіжжям. Цю роботу довірили онукам Наливайко С.М. – Віталію та Вадиму Купчикам, і впоралися вони чудово. А далі – слово їхній прабабусі, Єлизаветі Гриндьо. І так приємно було бачити разом ці три покоління однієї родини!
Дуже гарні музичні номери представила «Школа радості». Діти під керівництвом Чухи М.Д. та Нечайко Т.В. чудово виконали пісні та створили неповторну атмосферу.
Одразу зауважу, що сценарій був настільки продуманий, що нудьгувати не було коли. Усі чемно виконали і «домашнє завдання» (виготовити новорічну прикрасу), і брали активну участь у численних конкурсах, і дружно колядували. Отож, першим завданням було спільними зусиллями прикрасити ялинку, і це вдалося якнайкраще.
Мабуть, найважливішою частиною була розповідь про традиції на кожній зі згаданих територій. Власне, такою була мета: підкреслити саме те, чим відрізнялися різдвяні звичаї, чим збагачували спільну скарбницю. Лемківщину представляла Сидорович Л.В., Холмщину – Наливайко С.М., а Надсяння – Сухецька Я.Д. Вони цікаво й детально відтворили події Святої вечері.
А що здатне об`єднати великий гурт людей? Звичайно ж, коляда! Тим більше, якщо це «Бог Предвічний». І залунали під склепінням величні звуки, і піднялися всі в єдиному пориві, щоби вшанувати народження Ісуса Христа.
Так, Різдво – одне з найбільших християнських свят, у якому помітні певні ознаки дуже давніх уявлень про світобудову, збереглися дохристиянські звичаї та обряди, які базувалися на календарному циклі. За тисячолітню історію наш народ викристалізував надзвичайно мальовниче ритуальне дійство, яке в християнську добу відшліфувалося, збагатилося новими образами, отримало виразне завершення у відзначенні Різдва Христового. Не змогли знищити це свято тоталітарні радянські часи, у незалежній Україні Різдво відзначається на рівні державного.
Далі ведуча свята Леся Сидорович розповіла про місце хліба в українській обрядовості та запросила всіх оглянути виставку дідухів, які виготовили майстрині Гевко Г.В. та Олійник Н.В. Дідух символізував дух предків – «Діда дух». Це був один із найважливіших атрибутів Різдвяних свят.
Ще один незаслужено забутий символ – павук. Адже звичай прикрашати ялинку українці запозичили. А до того вони майстерно плели павуків. Павук– це об`ємно-просторова композиція зі соломи, яку підвішують до стелі над столом. Під дією теплого повітря запаленої свічки павук повільно крутиться, створюючи особливий ефект гри світла й тіней на стелі й стінах. Вочевидь, ця прикраса також має ритуальне значення і символізує собою зв`язок з духами предків (чи не бога Предка вона уособлює, який мав вигляд багаторукого діда з головою павука?).
Як виявилося, зробити павука самому не так уже й складно. У цьому всіх переконала вчитель вищої категорії Олійник Н.В., яка провела майстер-клас із виготовлення цієї різдвяної прикраси. Що цікаво, серед перших, хто впорався зі завданням, були чоловіки!
Лунали в цей день колядки і в авторському виконанні. Чудово співали Ігор Войтович зі сином Олегом, проймав до глибини душі голос Марії Чухи.
Щоби свято вдалося, треба активно залучити до нього якомога більше учасників. Тому кожен міг обрати собі конкурс до душі: розказати давню віншівку, заколядувати так, як це робила його бабуся; легко, по-богатирськи роздусити «міцний горішок». Чоловіки продемонстрували, що вони краще за будь-який комбайн можуть втерти мак у макітрі та зав’язати хустину не лише своїй дружині. Усі від душі сміялися, намагаючись пояснити діалектні слова. Безперечно, усім запам’ятається і чарівна Коза (Гевко Г.В.), яку довелося рятувати і яка потім нагороджувала переможців конкурсів надзвичайно цінними призами: кухликом молока, пригорщею горіхів, золотистою цибулиною та, без сумніву, чудовим настроєм.
Усі присутні подякували працівникам «Золотої підкови» за смачне частування та затишок. Свято закінчилося. Але дуже гарно сказала Гевко Галина, симпатик товариства: «Біля вашого «Родинного дерева» я відігріла душу». Тому маємо надію, що ще не один золочів`янин збереже теплі спогади про зустрічі, організовані нашим товариством.
Уже під час свята в мене почали народжуватися такі рядки:
Якби мій дідо був посеред нас,
То він би плакав, як мала дитина.
Що ми сьогодні – як сім`я єдина,
Що вже настав отой єднання час.
В його очах могли б ми прочитати:
І «Віслу» пережив, і роки скрути,
А рідні гори все ж не міг забути.
І ми про це повинні пам`ятати.
Якби бабуня бачити могла,
Як ми разом отут гуртом зібрались,
Як приязно усіх гостей вітали,
Вона б також сльозину пролила.
І холмщаки, і лемки, і надсянці –
Ми тут свої, а не якісь вигнанці.
До нас у гості йдуть колядувати –
«Родинне дерево» уміє святкувати!
Член товариства «Родинне дерево» Леся Сидорович
Фото: Галина Гевко, Леся Сидорович
