Глиняни

Глиняни – одне з найдавніших міст Львівщини. Перша писемна згадка датована 1379 року. Розташоване воно в західній частині Золочівського району на берегах річки Перегноївки (басейн Вісли) за 46 км на північний схід від Львова.
На початку XVI ст. Глиняни були оточені валами з дерев’яними укріпленнями і ровом. Середмістя Глинян оточували передмістя: Задвір’я, Застав’я, Долішня, Підзамче, Мельники.
Перше поселення існувало в урочищі Діброва Під час розкопок у 1922-1924 року тут знайшли елементи пізнього палеоліту. На давній стоянці людей знайдено кремінні знаряддя праці: різці, скребачки, рештки кісток мамонта (зуби, ребра…), що свідчить про існування стоянок первісних мисливців.

Деревяний храм Успіння Присвятої Богородиці (1749) з інтерєром – пам’ятка архітектури
Цікава і назва міста, яка, мабуть, походить від глини, якої тут багато. У першій половині XIV ст. Глиняни входили до складу Галицько-Волинського князівства.
12 травня 1397 року король Владислав II Ягайло надав Глинянам Магдебурзьке право, а навколишні землі передав роду Крушельницьких. Року 1578 Глиняни одержали привілей на ярмарки тричі на рік. На старому гербі міста – на червоному тлі золота корона, яка свідчила про статус королівського міста.
Місто стояло на жвавому торговельному шляху і купці його не оминали. Звідси розходились шляхи на Волинь, Поділля, Буковину.
У Глинянах королі та гетьмани завжди робили огляд війська, коли йшли на війну з турками і татарами. Року 1648 Богдан Хмельницький переглядав козацьке військо і готував його до оборони Львова. У вересні 1648 року влада у Глинянах перейшла до українського гетьмана Б. Хмельницького. Постої десятків тисяч жовнірів, шляхти, поштових та пахолків були для містян обтяжливішими, аніж набіги ординців. Місто зазнавало руйнувань і пожеж, але щоразу відбудовувалось. Основними видами діяльності були землеробство і тваринництво. Працювали млини, пивоварні, розвивалась торгівля і ремесла, особливо ткацтво.
Упродовж ХVІІ-ХІХ ст. у місті налічувалось понад 500 ткачів. Полотно, вироблене в Глинянах, вивозили до Ґданська. А згодом місцеві ткачі почали спеціалізуватись на знаменитих глинянських килимах, скатертинах, рушниках. Року 1886 у місті організували художньо-промислове “Ткацьке товариство”, а при ньому – ткацьку школу.

Храм Св.Анни (1891) у Глинянах
Року 1921 у Глинянах створено килимову фабрику, продукцію якої експонували на виставках у Варшаві, Парижі, Нью-Йорку. На виставці у Познані 1929 року глинянські килими відзначили золотою медаллю. До 1939 року вони здобували нагороди на міжнародних виставках у Парижі, Нью-Йорку.

Місто Глиняни мало свій герб ще за короля Данила Галицького (1201-1264). Це було зображення якоря символа надії. Постановою Верховної Ради України від 03.02.1993 року № 2983-ХII смт. Глиняни віднесено до категорії міст районного підпорядкування. Нині в місті працює низка промислових підприємств, лікарня, дитяча консультація, середня і музична школи, крамниці, підприємства громадськоо харчування, об’єкти побутового обслуговування населення.

Багата Глинянська земля і на особистості, котрі заслуговують шани і поваги, один із них Михайло Балтарович – уродженець Глинян. Суддя, надрадник окружного суду Золочівського повіту, патріот, культурний діяч. Саме адвокат Михайло Балтарович у дні листопадового чину 1918 році був повітовим комісарем Золочівського повіту.

Глиняни включено до списку історичних міст і селищ України. Це старовинне місто багате і на пам’ятки архітектури…

Залишити відповідь