Дякую тобі, рідна школо!
Ти мій другий дім, ти – друзів коло.
Крила – це знання, літати будем,
Своїх вчителів не забудем.
Зовсім не далеко від пам’ятника загиблих у день спалення села, у селі Шпиколоси, височіє надзвичайно красива та велика нова школа. Весною, літом чи осінню, немов у віночку, навкруги неї красується велике різноманіття квітів, які засаджуються з великою любов’ю руками дітей. І напевно ніхто не здогадується, з гостей села, через які випробування прийшлося пройти Шпиколосцям, щоб мати таку красуню-школу у своєму селі.
Історія нової школи починається з початком незалежності України у 1991 році. Її побудова була дуже важкою працею, адже в країні не було порядку, після того, як була побудована коробка школи і накрито дахом, історія побудови школи зупинилася на довгі десять років. Згодом село почало зневіряться в тому, що їхні діти
будуть навчатися у великій гарній школі. А діти тоді навчалися у старих корпусах, у яких на стінах і підлозі був грибок. Один із цих корпусів, який був новішим зараз слугує як будівля сільської ради, а той де навчалися молодші класи зараз стоїть майже повністю закиненим і не придатним для будь якого вжитку. Але якщо добре розібратися, коли б провести там реставрацію і переробити дах вийшов б досить гарний дитячий садочок якого у нашому селі ще немає. Проте жителі дуже хочуть щоб наші Шпиколоські дошкільнята мали дитсадок. Нове життя нової школи розпочалося на початку нового століття. Завдяки багатьом зверненням до влади і саме до тодішнього президента, Леоніда Даниловича Кучми, наших керівників школи таких як: Галян Марії Михайлівни – деректора школи, Гайдара Григорія Михайловича – голови батьківського комітету, всього батьківського комітету і педагогічного колективу, а також церков УГКЦ та ХВЄ(П) будівництво школи було відновлено. У будівництві нашої школи брали всі односельчани. Коли на будівництво школи не хватило грошей, які виділила держава їх збирало все село і навіть давали ті люди в яких немає дітей ні онуків. У роботах на будівництві брали участь також і учні старших класів. Коли ж школа була закінчена і на останньому дзвінку того 2002 року, класний керівник випускного класу того року – Галян Володимир Дмитрович, в свої прощальні промові зі сльозами на очах сказав такі слова – «Мені дуже шкода цих дітей тому що стільки як вони на школі не працював жоден учить, але вони жодної години так і не повчилися в своєму класі…».
Зараз наша школа є досить успішною і зразковою у районі, діти вміють цінити те що мають. Дисципліну досить добре тримає розуміючий директор Галян Анатолій Володимирович.
Роман Гайдар
