День пам’яті жертв розстрілів в’язнів у тюрмах Західної України

23 червня, вшановуємо пам’ять жертв розстрілів в’язнів у тюрмах Західної України.

Вони не воювали проти влади зі зброєю в руках, вони не були в таємних організаціях, не готували будь-яких повстань. Вони просто жили і працювали згідно християнських норм на своїй землі. Тих, кому це вдавалося як найкраще, незалежно від віку, пекельний комуністичний режим винищив особливо жорстоко. Їх не розстріляли, не перепустили через газові камери, їх навіть не спалили живцем. А їх жорстоко катували, продовжуючи нелюдські муки як найдовше, вигадуючи тортури, перед якими б здригнулися усі кати світу…

З початком радянсько-німецької війни 22 червня 1941 року тюрми, що були переповнені політичними в’язнями, стали гострою проблемою для радянської влади. Особливо – у прифронтовій зоні.

Радянська влада “вирішила” цю проблему у характерний для неї спосіб. Перші розстріли в’язнів почалися у тюрмах Західної України вже 22 червня. Одна із перших найбільш масових екзекуцій відбулася у в’язниці Луцька 23 червня 1941 року. Архівні документи свідчать, що станом на 10 червня у Луцькій в’язниці утримувалося 2117 ув’язнених: патріотично налаштована молодь, активісти ОУН, священнослужителі, інтелігенція. У доповідних записках начальнику тюремного відділення НКВД зазначається, що 23 червня, у зв’язку з бойовими діями біля Луцька, з-під варти звільнили малолітніх, “указників” і засуджених за незначні, тобто побутові злочини. Всього 84 особи. Решту розстріляли з кулеметів та закидали гранатами. Миколі Куделі пощастило вижити в тому пеклі. Його спогади зафіксовані у матеріалі співробітниці Українського інституту національної пам’яті Лесі Бондарук “Знищення в’язнів у Луцькій тюрмі. 70 років бійні НКВД”.

Знаково, що в перші години війни радянська влада розстрілювала не тільки тих, щодо кого винесла вирок про вищу міру покарання, а й засуджених до позбавлення волі і навіть тих, щодо кого слідство тільки почалося.

У в’язницях Львівщини екзекуції розпочалися 22 червня – першими розстріляли вже засуджених до смертної кари. Із проміжного звіту начальника тюремного відділення НКВД у Львівській області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева розстріляли 2072 особи. 26 червня затвердили нові розстрільні списки – ще 2 068 осіб вбили впродовж 24-28 червня. До останніх належать й ті, кого радянська влада продовжувала арештовувати після початку наступу Вермахту, навіть не відкриваючи належним чином справ.

“Спочатку застосовували звичну для НКВД практику: індивідуально, у спецкамері, постріл у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано – розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї. А в останні дні – кидали до камер гранати”, – пише історик Ігор Дерев’яний у матеріалі “Розстріли в’язнів в червні-липні 1941 р. Як це було”.

Вже 5 липня 1941 року капітан держбезпеки Філіппов направив наркому Сергієнку доповідну «Про евакуацію в’язниць західних областей СРСР», в якій зазначається кількість розстріляних. У містах Самбір і Стрий тоді Дрогобицької області знищили 1 101 в’язня, у в’язницях Станіславської (тепер Івано-Франківської) області – 1 000 в’язнів, у Ковелі – 194, Дубні – 260, Умані – 767, Перемишлі – 267.

Також розстріли мали місце в Володимирі-Волинському, Тернополі, Чорткові, Кременці. За даними радянських офіційних документів під час так званого «розвантаження тюрем» знищили близько 9 000 ув’язнених. Втім, за оцінками сучасних дослідників, йдеться про понад 20 000 жертв.

Згодом, з просуванням лінії фронту на схід, практика масових розстрілів в’язнів замість їхньої евакуації була застосована в Центральній та Східній Україні.

4-5 липня німецькі бомбування вигнали із Золочева більшовиків, а 6 липня у місто ввійшли німці. З пропагандистською метою вони публічно відкрили тюрму.

zamucheni_zamok_prukazОсь, як згадує відкриття в’язниці один з очевидців: “Пiд замком-в’язницею зiбралося багато людей. Я побачив довгi ряди розкладених трупiв, добутих з ями пiд муром. Запах гниючого тiла звалював з нiг, але люди, закриваючи обличчя хустинками, все ходили у пошуках рiдних. Трупи чоловіків були у брудній подертiй бiлизнi або напiвголi, неголенi. Багато мали повикручуванi та поламанi руки й ноги, зi слiдами тортур, з повириваними нiгтями, пошкодженими статевими органами. Серед них i жiнки у такому ж станi. У декого поскручуванi ззаду руки. Бiльшiсть убитi пострiлами в потилицю. Свiжих трупiв там не було.

Наступного дня виносили замордованих з камер. Дехто з них був замурований живцем. Вигляд мали ще страшнiший.

Усiх нарахували 752, розпiзнано 21, в основному по одягу. Їх поховано окремо, усiх iнших – у спiльнiй могилi на мiському кладовищi. Пiсля похорону повернулися знову в замок, щоб оглянути в’язницю. У головному, службовому будинку була канцелярiя, слiдчi камери, примiщення для вартових. Злiва вiд брами ми побачили велике примiщення, де долiвка i стiни були забризканi кров’ю i мали слiди вiд куль. У стiни вбитi гаки, посерединi закривавленi столи. У кутку була дiра, через яку закатованих похилою дошкою скидали до ям поза муром. Тут енкаведисти спочатку тортурували, а потiм убивали в’язнiв”.

Поряд із замком у 1995 році збудували капличку – пам’ятник жертвам НКВС, невинно закатованим у червні 1941.

За матеріалами
прес-служби
Українського інституту національної пам’яті

та  інформаційного порталу  “Золочів.нет”

0 0
Happy
Happy
0 %
Sad
Sad
0 %
Excited
Excited
0 %
Sleppy
Sleppy
0 %
Angry
Angry
0 %
Surprise
Surprise
0 %

Залишити відповідь

Next Post

З Днем державної служби України!

Шановні державні службовці! Прийміть щирі вітання з професійним святом – Днем державної служби України! День державної служби встановлено в Україні у 2003 році і відзначається щорічно 23 червня у День державної служби Організації Об’єднаних Націй. Державна служба – це механізм забезпечення стабільності, надійності конституційного устрою та надання державному управлінню організованості, […]